Євгеніуш Базяк народився 8 березня 1890 року в Тернополі. BВін був одним з тих великих пастирів Польської Церкви, які своїм прикладом життя, палкою вірою та глибоким патріотизмом залишили велику вдячність у серцях людей. Коли він висвячував отця Кароля Войтилу, згодом Папу Римського Івана Павла ІІ, на єпископа, він сказав: "Я вже старий і мало що можу зараз зробити для Церкви, але я остаточно визначився, що найкращий з кандидатів буде єпископом, тому ви можете бути спокійні за майбутнє". Сам Святіший Отець згадував про це через роки: "Я пам'ятаю, як сьогодні, що Архиєпископ взяв мене за руку, вивів у приймальню, де сиділи священики, і сказав: Habemus papam. У світлі подальших подій можна сказати, що це були пророчі слова".

21 червня 1942 року Львівський єпископ-помічник Євгеніуш Базяк висвятив на священика Ігнація Токарчука, згодом архієпископа і "пастиря непохитних". 

У 1932 році Папа Пій ХІ призначив о. Базяка єпископом-помічником, а 15 вересня 1933 року - єпископом-помічником Львівського архиєпископа Болеслава Твардовського, з яким о. Базяк був давно знайомий. Саме архієпископу Твардовському 5 листопада 1933 року в Архикатедральному соборі м. Львова відбулася хіротонія нового єпископа.

Преподобний о. Вацлав Шетельницький у своїй книзі під назвою. "Архиєпископ-вигнанець Евгеніуш Базяк, Митрополит Львівський", - пише він: "Попри видимі успіхи та життєві удачі, священиче життя архієпископа Євгенія Базяка завжди було працьовитим і нелегким, але найважчим воно виявилося під час Другої світової війни. Єпископський хрест, який висів на його грудях у день хіротонії, став символом хресної дороги, яку йому довелося пройти в ті роки боротьби і мук". Наприкінці жовтня 1939 року радянська влада ліквідувала богословський факультет Університету Яна Казимира у Львові, а в грудні - семінарію. У цей час, як і впродовж усього періоду Другої світової війни, владика Базяк здійснював заходи щодо забезпечення безперервності роботи семінарії на місці дуже хворого архиєпископа Твардовського, а також уділяв свячення.

Львівський костел організовував благодійні акції допомоги як для десятків тисяч поляків, злочинно депортованих вглиб Радянського Союзу, так і для бідного, голодуючого місцевого населення. Вже у 1941 році, коли розпочалася німецько-радянська війна, до Львова увійшли другі окупанти. Потім владиці Базяку довелося зіткнутися ще з однією дуже суворою львівською дійсністю. "Місце червоного терору зайняв коричневий терор, з методами і засобами, в принципі схожими з червоним терором. Незабаром почалися масові переслідування, ув'язнення та депортації людей до концтаборів. Нові окупанти використовували ті ж тюрми, що й попередні радянські окупанти, а єдиною "новинкою" у знищенні патріотів та активістів польського національно-визвольного підпілля стала їхня страта у вуличних екзекуціях. (...) Німці також досить швидко застосували вищезгадані репресивні заходи, арешти, провокації, слідства і допити духовенства Курії і Семінарії, а також різні інші обмеження проти львівської церковної влади і духовенства. (...) Німцям ревно допомагали українські націоналісти ОУН і УПА, які були в тісному союзі з німцями і ненавиділи поляків. Це невдовзі призвело до геєни польських мешканців Волині та Поділля, в якій загинули сотні тисяч по-звірячому замордованих людей, в тому числі багато римо-католицьких священиків. Незважаючи на це, їхні священичі настоятелі з Львівської митрополичої курії на чолі з архієпископом Болеславом Твардовським та єпископом Євгеніушем Базяком часто з ризиком для життя здійснювали душпастирські відвідини навіть дуже віддалених від Львова парафій, щоб мати уявлення про їхній сучасний стан і трагічні події, які там відбувалися". - Пише Шолгінія. Наприкінці липня 1944 року, після того, як німецькі війська були вигнані з міста, радянська влада знову окупувала Львів. Почалася друга радянська окупація міста. Повернулися старі обмеження і гоніння на Церкву. У 1944 році також помер архієпископ Болеслав Твардовський. Саме тоді архиєпископ-митрополит Євгеній Базяк був обраний Святішим Отцем Пастирем Львівської архиєпархії, і 22 листопада 1944 року він прийняв правління архиєпархією.

Починаючи з 1945 року архиєпископа Євгенія Базяка радянська влада примусово вивозила на нічні допити, які мали на меті змусити його назавжди покинути Львів. Довгий час він не поступався радянським чиновникам, але коли становище Церкви у Львові стало безнадійним, прийняв болісне рішення про еміграцію семінарії та установ митрополичої курії разом з її архівами до Польщі в її нових кордонах. Свою останню Папську Месу він відслужив у Львівській архикатедрі у Великодню неділю 1946 року. Наприкінці квітня того ж року він з болем у серці покинув улюблене місто. Вітольд Шолґіня у своїй книзі згадує, що цей переломний момент у житті архиєпископа Базяка, "ця дуже трагічна, болюча і нестерпна для серця обставина стала поштовхом до пронизливої характеристики його як архиєпископа - вигнанця...". У середині серпня 1946 року переїхав на нове місце проживання до Любачева. Тут він отримав болючу звістку про те, що тодішня комуністична влада Польщі ліквідувала семінарію, яку було перенесено зі Львова до Кальварії Зебжидовської. У 1951 році архієпископ був призначений коад'ютором кардинала Стефана Сапєги у Кракові, зберігаючи свої попередні функції. Тодішній Папа Пій ХІІ, на випадок смерті Краківського архиєпископа, призначив його одночасно Апостольським адміністратором Краківської архидієцезії з повноваженнями єпископа-резидента. Коли кардинал Сапєга відійшов до Господа, архиєпископ Базяк приступив до виконання своїх нових обов'язків у Краківській архидієцезії. Це був дуже важкий час для нього, оскільки комуністична державна влада вела дедалі запеклішу боротьбу проти Польської Церкви. У грудні 1952 року його інтернували, а потім заарештували та ув'язнили в одній з краківських в'язниць. Через поганий стан здоров'я був звільнений у 1953 році, але йому було заборонено повертатися до Кракова та Любачева. Повернувся лише у 1956 році в рамках так званої післяжовтневої відлиги.

28 вересня 1958 року назавжди увійшло в історію Польської Церкви. Саме тоді у Вавельському кафедральному соборі відбулася архієрейська хіротонія о. Кароля Войтили на єпископа. У біографії архієпископа Євгеніуша Базяка про цей знаменний і пам'ятний вчинок пише вже цитований ксьондз інфлянт Вацлав Шетельніцкі: "Ніхто з тих, хто заповнював Вавельську базиліку та оточував сповідальню святого Станіслава, єпископа і мученика, під час обряду хіротонії, не міг собі уявити у найсміливіших мріях, що бере участь у єпископській хіротонії майбутнього Папи, першого з польського народу, який осяє найвеличнішим сяйвом слави Церкву у світі та на своїй батьківщині. Таким чином, апостольське спадкоємство майбутньому Папі Римському було передано через покладання рук Митрополита Львівського. Архиєпископ Евгеніуш Базяк став знаряддям Божого Провидіння. Іван Павло ІІ прославив ім'я Польщі на весь світ, а разом з ним увійшов в історію його священик". Треба визнати, що ситуація архиєпископа Еугеніуша Базяка була надзвичайно складною, оскільки, з одного боку, він все ще залишався митрополитом Львівським і керував через свого повноважного представника фрагментом цієї єпархії в Любачеві, а з іншого - де-факто виконував обов'язки ординарія в Кракові. Лише в 1962 році відбулися зміни в цьому плані. Саме тоді Краківська капітула через кардинала Стефана Вишинського звернулася до Івана ХХІІІ з проханням призначити архиєпископа Базяка митрополитом-емеритом Краківським і таким чином об'єднати Львівську та Краківську архиєпархії в персональну унію. Отець Сетельницький у своїй книзі описує це наступним чином: "У березні 1962 року відбулися важливі рішення Святого Престолу, які докорінно змінили особисте становище архиєпископа. 2 лютого 1962 року краківські священики-суфрагани Кароль Войтила та Юліан Гробліцький, а також каноніки Краківської митрополичої капітули звернулися до Святого Престолу з проханням призначити архиєпископа Євгеніуша Базяка архиєпископом - митрополитом Краківським. У відповідь Державний Секретар Святого Престолу кардинал А.Д. Чіконьяні повідомив Предстоятеля УГКЦ Стефана Вишинського, що Архиєпископ Євгеній Базяк переведений на архиєпископську кафедру в Кракові, ставши адміністратором Львівської архидієцезії для вірних латинського обряду. Воля Святішого Отця була передана Предстоятелем архиєпископу Євгеніушу Базяку 14 березня 1962 року, який дав Предстоятелю свою канонічну згоду на зайняття Краківської кафедри. Водночас, однак, Архиєпископ Базяк через руки Отця Предстоятеля звернувся до Святішого Отця з проханням дозволити йому залишатися одночасно з архиєпископським осідком у Львові, зважаючи на духовну чутливість вірних Львівської архиєпархії, які про це просили. Предстоятель відзначив, що під час розмови у Варшаві 13 червня 1962 року "архиєпископ Базяк глибоко переживав своє відлучення від Львівської катедри". На жаль, урочисто оголосити про його призначення вже не було часу, оскільки через два дні після цієї розмови архієпископ Базяк помер від серцевого нападу. Похований у Вавельському кафедральному соборі у Кракові. Його наступником на посаді архієпископа Краківського став єпископ Кароль Войтила, згодом Папа Римський Іван Павло ІІ, який очолив похоронні церемонії покійного священика. Наскільки великим ударом для польського єпископату стала смерть архиєпископа Еугеніуша Базяка, можна дізнатися з номера "L'Osservatore Romano", який вийшов через кілька днів після його похорону. Ми читаємо там: "Зі смертю Архиєпископа Базяка польський єпископат втрачає одного з найяскравіших своїх представників, вірні, для яких він був люблячим і твердим батьком, а Церква - пильним і відповідальним пастирем аж до героїзму. (...) Архиєпископ Базяк став жертвою наклепів, був депортований та інтернований, а повернув собі свободу завдяки вірі польського народу, вірі, яка більше, ніж у будь-якій іншій країні, гальмує і послаблює переслідування, вірі, яка самим ворогам здавалася єдиною силою, здатною захистити поневолений народ від нової трагедії. (...) Його рішучі, але мовчазні дії викликали велике захоплення тих, кому було дано судити про його гідність. (...) Іван ХХІІІ прийняв його з усім сяйвом свого батьківського серця, оцінивши в ньому приклад апостольської ревності, що долає будь-які перешкоди. Він відійшов у вічність, залишивши по собі повчальний приклад щедрого подвижництва та невичерпної апостольської енергії".

джерело: Пьотр Чарторийський-Шилер, Nasz Dziennik

Архієпископ Еугеніуш Базяк здійснив єпископську хіротонію преподобного Кароля Войтили