Службу Божу для кількох сотень співвітчизників, які прибули з Польщі, а також зі Львова та навколишніх міст, відслужили чотири священики з Перемишля, Янова Любельського, Буська та Перемишля (на чолі з преподобним Станіславом Ченчеком, капеланом перемишльських пластунів).
Після богослужіння маршал Кухцінський у своїй промові, зокрема, наголосив: "Молоді захисники Львова віддали своє життя, захищаючи не лише щойно відвойовану незалежність нашої Батьківщини, а й свободу всієї Європи, яку тоді йшли завойовувати війська більшовицької Росії. І саме тому Задвурже, поряд з Оссувом і Радзиміном, назавжди залишиться пам'ятником безмежній відданості і героїзму польського солдата, але водночас і пам'ятником слави всього тогочасного польського суспільства, яке в таких великих зусиллях, майже на всіх кордонах, боролося за незалежність нашої Батьківщини під проводом маршала Юзефа Пілсудського".
Маршал Кухцінський подякував усім присутнім за те, що вони продовжують цю багатопоколінну пам'ять про героїзм польських захисників і передають її польській молоді, яка завжди так численно бере участь у чергових річницях битви під Задвор'ям. На жаль, не тільки представник української державної адміністрації зі Львова, але й голова Ради охорони місць боротьби і мучеництва з Варшави, міністр В. Мазур, не змогли взяти участь у заходах, присвячених пам'яті загиблих у Львові. Анджей Кунерт (лист від нього зачитав консул Мар'ян Орліковський). Дійсно, присутність Яцека Дзюби, нижчого за рангом представника Управління у справах ветеранів війни та жертв репресій, навряд чи можна вважати достатнім представництвом польського уряду.
Проте, як і щороку, не бракувало молоді, прикордонників та представників органів місцевого самоврядування Підкарпатського воєводства. Не розчарувала численна делегація з Лежайська, до складу якої входили учні середніх та старших класів та стрільці, які роздавали їжу (бігос, бутерброди та чай), що традиційно фінансується Повітовим управлінням та Лежайським кресов'янським клубом. Помітною була присутність (як і щороку, привезена Станіславом Шаржинським, кресов'янином) з Перемишля, де, серед іншого, був співочий скаутський загін "Чорна тринадцятка".
Всіх вразила гарно вишикувана рота почесної варти Південно-Східного округу стрілецького товариства "Стшелець" з Жешува та низки сусідніх міст з прапороносним стовпом. Зі своїм прапором приїхали також юні спортсмени спортивного клубу "Гриф" з м. Мелець. З Ніська прибула делегація у складі понад 40 осіб з Ніжанського культурного центру "Сокіл" (камерний оркестр, чоловічий хор та вокальна група). Також були присутні представники низки польських організацій зі Львова та Львівської області.
Як відомо, битва під Задвор'ям - це своєрідні польські Фермопіли. Майже весь 300-тисячний Добровольчий батальйон львівської молоді загинув там, захищаючи залізничну лінію до Львова від приблизно 6-тисячної радянської кінної армії Будьонного. Польські солдати під командуванням капітана Зайончковського відбили шість радянських атак і двічі відвоювали захоплену росіянами залізничну станцію, а коли у них закінчилися набої, билися до кінця на багнетах. Це була, по суті, їхня перемога, адже вони затримали просування ворога вглиб країни, давши такий цінний час для організації оборони.
На запитання місцевих журналістів, чому він щороку бере участь у відзначенні річниці битви під Задвором, маршал Кухцінський відповів: "Проблеми повсякденного життя, безумовно, дуже важливі, але діяльність у громадській сфері не може обмежуватися лише питанням наших гаманців. Для середовища моєї партії, для партії "Право і справедливість" дуже важливими є також патріотизм та історична пам'ять, зокрема, вміння робити мудрі висновки з історії Республіки і передавати їх молодим поколінням поляків. Це по-перше. А по-друге, я також маю дуже особисті зв'язки з колишніми прикордонними землями Речі Посполитої, оскільки моя родина походить з Львівської землі. Тому я ще більше прагну відвідати цю місцевість, коли матиму нагоду, і не забуваю про Задворж".
