14 квітня Верховна Рада України прийняла відставку Прем'єр-міністра Арсенія Яценюка та його уряду, обравши Прем'єр-міністром колишнього голову Верховної Ради Володимира Гройсмана. Його кандидатуру, висунуту двопартійною коаліцією у складі пропрезидентського Блоку Петра Порошенка та підконтрольного Яценюку Народного фронту, підтримали 257 депутатів (при необхідних 226). За нового Прем'єр-міністра також проголосували олігархічні фракції "Відродження" та "Воля народу", а також позафракційні депутати. Верховна Рада проголосувала єдину постанову з трьох пунктів: прийняти відставку Яценюка, скасувати постанову від 16 лютого про негативну оцінку звіту його уряду та обрати Гройсмана новим прем'єр-міністром. Ця несподівана постанова, швидше за все, була умовою, за якої Яценюк подав у відставку.

Відбулися суттєві зміни у складі уряду. Замінено всіх віце-прем'єр-міністрів, також багато нових людей на міністерських посадах. Першим віце-прем'єр-міністром став Степан Кубів (БПП, колишній голова Національного банку України, до цього вісім років очолював "Кредобанк", що входить до групи PKO BP). Міністри, призначені за поданням Президента (Міністр оборони Степан Полторак та Міністр закордонних справ Павло Клімкін), залишаються на своїх посадах. За новий уряд проголосували 239 народних депутатів.
Новим Головою Верховної Ради став колишній перший заступник Андрій Парубій ("Народний фронт"), а новим першим заступником - Ірина Геращенко ("Блок Петра Порошенка").
Прокоментуйте:
- Формування нової коаліції та уряду виявилося складнішим, ніж очікувалося, і в ході цих переговорів Президент Петро Порошенко навіть погрожував достроковим розпуском парламенту, що призвело б до проведення виборів у середині червня. Якщо домовленості про баланс впливу в новому Кабміні між Блоком Петра Порошенка та партією "Народний фронт" Арсенія Яценюка були досягнуті досить швидко, то несподіваною перешкодою стала суперечка між Порошенком та Гройсманом, який не бажав присутності в Кабміні заступника глави Адміністрації Президента Віталія Ковальчука, а також хотів укомплектувати кілька міністерств своїми колегами по партії. Врешті-решт, Гройсман проштовхнув свої вимоги. Замість того, щоб бути насінням конфлікту між двома політиками, ця суперечка є свідченням зусиль Гройсмана зміцнити свою позицію як самостійного партнера, а не просто безпристрасного виконавця очікувань президента.
- Отримання портфеля прем'єр-міністра близьким соратником Порошенка Гройсманом означає фактичне перебрання Президентом всієї політичної відповідальності за державу. Однак, підтримка нового уряду є нестійкою. За призначення Гройсмана проголосували лише 206 з 227 депутатів двопартійної коаліції - особливо вороже до нового прем'єра налаштована група депутатів, які формально входять до президентської фракції, які виступають з однозначними проєвропейськими та антикорупційними гаслами (зокрема, Мустафа Найєм, Сергій Лещенко). Вони вважають, що Гройсман є надмірно залежним від президента, що не обіцяє нічого доброго для процесу реформ.
- Новий прем'єр-міністр та уряд отримали вотум довіри завдяки підтримці олігархічних фракцій, які формально перебувають в опозиції, та позафракційних депутатів, більшість з яких до революції були пов'язані з Віктором Януковичем. Вони будуть основною електоральною базою для де-факто коаліції меншості. Це означатиме, що Порошенко буде змушений піти на поступки їхнім бізнес-інтересам, що не обіцяє нічого доброго для процесу реформ. Тому можна очікувати, що вплив олігархічних груп на державу не тільки не зменшиться, але й може зрости. Перебіг дебатів свідчить про те, що Радикальна партія та "Батьківщина" будуть в жорсткій опозиції до нового уряду, сподіваючись на дострокові парламентські вибори, тоді як "Самопоміч" мера Львова Андрія Садового може підтримати його в деяких голосуваннях.
- Склад уряду є плодом компромісу: до нього увійшли як близькі соратники Яценюка (Арсен Аваков - міністр внутрішніх справ, Павло Петренко - міністр юстиції), так і Петра Порошенка (Юрій Стець - міністр інформаційної політики). Міністр фінансів Наталія Яресько, яку високо оцінюють західні інституції і яка перебуває в конфлікті з Гройсманом, залишила уряд. Її посаду обійняв Олександр Данилюк, який раніше обіймав посаду заступника Глави Адміністрації Президента.
- Завершення урядової кризи не усуває її витоків. Малоймовірно, що процес реформування країни суттєво прискориться, а рівень законодавчої роботи суттєво покращиться. Водночас, перспектива проведення парламентських виборів восени була відкинута. З іншого боку, якщо парламент знову буде паралізований, очікування та вимоги щодо проведення дострокових президентських виборів разом з достроковими парламентськими виборами будуть набагато сильнішими, ніж раніше.

ДОДАТОК
Біографія Володимира Гройсмана, Прем'єр-міністра України

Володимир Гройсман народився 20 січня 1978 року у Вінниці в єврейській родині, яка проживала в місті протягом шести поколінь. Його батько, Борис (1946 р.н.), був інженером, працював на місцевому заводі радіоелектроніки, а з 1990 р. займається підприємницькою діяльністю; мати була вчителькою (більш детальна інформація відсутня, ймовірно, вона рано померла). Борис Гройсман досі є підприємцем, хоча проживає переважно в Ізраїлі.

Володимир Гройсман почав працювати ще до закінчення школи, у чотирнадцять років слюсарем на підприємстві, яке належало його батькові. Через два роки він увійшов до керівництва компанії "Юність", яка контролює найбільший базар міста, що також належить Борису Гройсману. Працював у різних компаніях, що належали його батькові, до 2005 року, коли він залишив бізнес. Він був власником або співвласником восьми підприємств місцевого значення (в тому числі базару, цементного заводу та асфальтного заводу). Після 2005 року вони контролюються членами його сім'ї (в основному батьком і, можливо, дружиною та братом). Заява Гройсмана про те, що він не займався підприємницькою діяльністю після того, як став мером, виглядає правдоподібною (вона публічно не заперечується), але його сім'я могла впливати на прийняття ним рішень.

У 2003 році закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом (приватний вищий навчальний заклад) за спеціальністю "правознавство", а у 2010 році - Національну академію державного управління при Президентові України за спеціальністю "регіональне управління".

У 2002-2005 рр. депутат міської ради м. Вінниці, потім в.о. міського голови, у 2006-2014 рр. міський голова м. Вінниці. На цій посаді він здійснив багато заходів, спрямованих на покращення функціонування міста, які фінансувалися, в тому числі, завдяки міжнародному співробітництву (уряд Швейцарії). Під його керівництвом Вінниця здобула репутацію одного з найбільш керованих та дружніх до громадян міст України. Балотуючись на повторних виборах у 2010 році, набрав 78% голосів виборців; на той час був патроном місцевої маргінальної партійної організації "Совість України". Згодом заснував партію "Вінницька європейська стратегія", яка перемогла на муніципальних виборах у 2015 році. На посаді міського голови завоював довіру чинного Президента України Петра Порошенка, який володіє кондитерською фабрикою у Вінниці. З 2010 року є одним з віце-президентів Спілки міст України та послідовним прихильником підвищення самостійності міського самоврядування.

У лютому 2014 року, ймовірно, з ініціативи Порошенка, був призначений першим віце-прем'єр-міністром - міністром регіонального розвитку в уряді Арсенія Яценюка. До його обов'язків також входили "кризові" заходи (очолював державну комісію з розслідування катастрофи Boeing 777 на Донбасі в липні 2014 року). На посаді віце-прем'єр-міністра ініціював низку заходів з упорядкування діяльності держави та децентралізації державного управління. Він також був головним представником Президента Порошенка в уряді. За цей час він приєднався до Блоку Петра Порошенка.

У жовтні 2014 року він отримав місце в парламенті за списком Блоку Петра Порошенка і - досить несподівано, оскільки його вважали кандидатом на посаду наступника Яценюка - пішов у відставку з уряду, щоб очолити парламент 27 листопада 2014 року. І на цій посаді він був насамперед виконавцем волі глави держави.
Він відкрито декларує свою єврейську національність, але з деяких його висловлювань зрозуміло, що він не є релігійним. Дружина Олена - українка. У подружжя Гройсман троє дітей: Юлія (вивчає право в Лондоні з 2014 року), Христина (старшокласниця з 2014 року) та Давид (2011 р.н.).

Декларації про майно Гройсмана свідчать, що він володіє кількома об'єктами нерухомості у Вінниці, які приносять йому річний дохід близько 1,4 мільйона гривень (приблизно 48 000 євро), а його дружина отримує дохід від підприємницької діяльності також у розмірі 1,2-1,4 мільйона гривень (приблизно 41-48 000 євро).

У 2011 році нагороджений Лицарським хрестом Ордену "За заслуги" Республіки Польща.

текст: Центр східних досліджень