30 липня у Кальварії Пацлавській на Підкарпатті відбулася третя конференція з циклу "Події та люди 19-20 століть - Перемишль, Перемишльщина та Підкарпаття в Карпатській Європі", організована Перемишльським культурним товариством, яке відновило свою діяльність після 30 років і виникло з незалежного культурного середовища.
Захід вів Президент ПТК, Голова Комісії у закордонних справах Марек Кухцінський, а лекцію про видатних людей Церкви та їхній вплив на сприйняття цінностей у Центральній Європі прочитали професор Влодзімєж Бернацький, д-р Імре Мольнар з Угорщини, д-р Ян Мусіль та опікун о. Кшиштоф Гура.
- Все це середовище, весь цей спектр різних ініціатив, ідей і середовищ, які мали місце у великому русі "Солідарність", тут, на Перемишльщині, трохи розмивається. Я думаю, що ми повинні продовжувати цю роботу. Це по-перше. А по-друге, важливо також думати про майбутнє, а тому висвітлювати життя людей, постатей, видатних людей, людей, які були забуті або недооцінені", - сказав Марек Кухцінський. - Такі постаті, як архієпископ Ігнацій Токарчук, отець Венантій Катаржинець та Янош Естергазі, формували моральні погляди в Центральній Європі. Наша частина Європи - це велике інтелектуальне багатство і сила нашої віри. Це традиція, яку ми повинні з гордістю зберігати. Нам потрібен авторитет, любов, повага, смирення, справедливість, налагодження стосунків. Нам потрібна надія. Саме тому ми повертаємося до історій людей, які є моральними орієнтирами", - додав спікер.
- Говорити сьогодні про видатних діячів Церкви 19 століття - це говорити про час, коли більшість народів тієї частини світу не мали державного існування, говорити про діячів, які користувалися авторитетом. Сьогодні в Західній Європі було б важко зрозуміти, чому ці постаті і сьогодні є такими важливими для нас. Саме вони будували почуття ідентичності і те, що ми називаємо традицією", - стверджує професор Влодзімєж Бернацький. Він також нагадав, що наша інтелектуальна еліта була жорстоко знищена не лише під час поділів, але й після війни, при комунізмі. Після 89-го року в країнах нашої частини Європи з'явилися групи, які намагалися повернутися до влади, до системи цінностей, що мають фундаментальне значення. Водночас він окреслив небезпеку західноєвропейського уявлення про владу як шлях до авторитаризму.
- Польсько-угорська дружба є Божим даром і священною, так само, як священною є галицька земля, де поховано 70 000 угорських солдатів", - розпочав лекцію д-р Імре Мольнар. Саме з Галичини походить Янош Естергазі, син угорського аристократа і польської графині, чия позиція виражає його християнську і національну ідентичність - який у 1939 році, коли його спонукали перетворити партію на нацистську, відповів: Наш знак - хрест, а не свастика. Цим Естергазі попередив, що нація, яка викреслює Бога зі своєї традиції, приречена на занепад. Після вересневої поразки Польщі організував переправу польських солдатів до Угорщини. Після війни був відправлений до радянських ГУЛАГів, а потім довічно ув'язнений у чехословацькій в'язниці, де помер від виснаження у 1957 році.
Інша постать, яку представив д-р Ян Мусіал, примітна не лише своїм прекрасним шляхом до Бога чи непохитною позицією проти комуністичного режиму, але й близькістю до своїх парафіян - багато хто з тих, хто приїхав на конференцію "Голгофа", знав архієпископа Ігнатія Токарчука особисто, знав його як "пастиря єпархії, який прагне, щоб вона дедалі більше ставала домом Божим, щоб у всіх рішеннях і в серцях єпархіян було якнайбільше Божого присутності". "Я маю бути пророком правди, вісником Христа, пастирем свого народу не на словах, а на ділі", - сказав він - Архиєпископ Токарчук задекларував і втілив у життя. Значне місце в єпископському служінні займала правда. Він зловживав ним, особливо у своїх проповідях, до такої міри, що семінаристи Перемишльської семінарії влаштовували змагання, хто більше вловить прикладів цього слова. Добро дається нам без заслуг, - сказав він, - бо ми самі добрі в очах Божих, краса дається нам без обов'язку, а істина дається нам. Хто приймає істину, той повинен жити за нею. Тоді він буде і добрим, і красивим.
Насамкінець, профіль о. Венантія Катаріна - також францисканця - представив Вартовий Голгофи о. Кшиштоф Гура. Святий був настільки незвичною постаттю для місцевих жителів, що після поблажливого бенкету вони забрали з собою грудку землі, під якою він лежав. Про великий інтерес до о. Венантія свідчить також кількість виданих про нього книг - 85, чого не бачив жоден інший святий. Вражений ним був і о. Максиміліан Кольбе, який домагався ініціювання беатифікаційного процесу, згадуючи, що його друг не намагався робити надзвичайних речей, а винятково здійснював звичайні вчинки. Згадався один каяник, позбавлений обох ніг, якого він сповідав: "Гіркота, сумніви: він умів все заспокоювати добром! Завжди після сповіді перед ним душею опановував блаженний спокій: я відчував, що сповідався святому".
мо, фото
