З драматичних часів Другої світової війни та наступних десятиліть існування Перемишля можна згадати майже символічні постаті, які підтверджують персоналістичну тезу про те, що людина є цінністю, а доказом цього є любов до свободи.
Кількість родин (часто з багатьох поколінь), які брали участь в акті проголошення незалежності, була дуже великою на Перемишльщині. Згадаймо ще кількох учасників підпілля. Перший - командир Жешувського округу Війська Польського майор Владислав Коба, похорон якого відбувся лише у 2016 році. Однак в першу чергу слід згадати дивовижну, героїчну підпоручницю Аліцію Внуровську з розвідувальних бригад АК (ім'я говорить саме за себе!), а пізніше ВіН, яка мешкала на вулиці Матейки. Вона була заарештована на восьмому місяці вагітності і народила сина Станіслава (який у 1990-х роках став депутатом Перемишльської міської ради) в камері смертників. Лише у 2018 році. Сейм ухвалив закон, який гарантує дітям, народженим у комуністичних в'язницях (а їх було 40), право на компенсацію. Символічно, що цей закон "пілотував" у Сеймі депутат від Перемишля Анджей Матусевич, досвідчений юрист і захисник у політичних процесах комуністичної доби.
Ми завжди пам'ятатимемо пані Аліцію з антикварної крамниці, в якій вона працювала у 1970-х роках, в пасажах перемишльського ринку. Ми приходили туди після школи, шукали книжки, які б допомогли в юнацьких пошуках героїв та їхніх пригод. А іноді, "зовсім випадково", на довгому, віковому прилавку книгарні, але ніби під рукою, з'являвся старий роман Фердинанда Оссендовського (!), Павла Ясєніци, репортаж Мельхіора Ваньковича чи добре збережена довоєнна біографія. Тоді нам здавалося, що це просто збіги обставин, але захоплюючі, бо полиці антикварної крамниці здавалися країною чудес. Сьогодні ми знаємо, що за добротою пані Аліси, нашої сусідки по вулиці, стояв природний імпульс передати наступному поколінню знаки, символи і джерела, важливі для кожної молодої людини.
Іншим прикладом є родина Мех з Журавиці. Багато її членів боролися в підпіллі, спочатку проти німців, а потім проти радянської влади. Могила Шимона Меха, коменданта Кедива в Журавиці, викритого в останні дні німецької окупації, досі не знайдена. Його дочка Чеслава "Нєзапомінайка" була офіцером зв'язку Армії Крайової. Його син Ян був нагороджений Президентом Польщі Лехом Качинським Золотим хрестом заслуги за службу у ВІН.
Ми пам'ятаємо (так, пам'ятаємо, хоча минуло вже 50 років!) неймовірно драматичний вчинок Ришарда Сівеца, який - переступивши межу героїзму і водночас цілком свідомо - спалив себе 8 вересня 1968 року на очах у десятків тисяч людей на знак протесту проти вторгнення військ Організації Варшавського договору до Чехословаччини (під час свята національного врожаю на стадіоні у Варшаві). Донині цей вчинок пам'ятають і в Празі, а Мислитель, якому там встановлено пам'ятник, став символом боротьби за свободу поряд з чехами Яном Палахом і Яном Заїцем та угорцями Шандором Бауером і Мартоном Мойсеєм. Всі вони обрали смерть, бо вірили, що в боротьбі за свободу немає ціни, і лише такий радикальний протест може сколихнути суспільство на захист солідарності та спонукати до дій. Сім'я пана Ришарда через 20 років також долучилася до змін, які вилилися у великий рух "Солідарність". Згадаймо березневі студентські протести, які кількома місяцями раніше відбувалися переважно в університетах найбільших польських міст і також мали свій перемишльський акцент. Їх сформували учні середніх шкіл, для яких березень 68-го став іскрою для прояву своєї опозиційності до комуністичної влади та несправедливого правління. Організаторами акцій та протестів були, зокрема, Даміан Зегарський, студент машинобудівного технікуму, ініціатор різних форм протестів, у тому числі біля пам'ятника Адаму Міцкевичу на головній площі Перемишля; Ришард Ґураль, сьогодні юрист, а в ті часи активіст незалежної молодіжної організації, яка підкреслювала польську ідентичність Перемишля, пізніше пов'язаної з підпільною "Солідарністю"; чи наймолодший організатор студентського повстання 1968 року. 16-річний учень тодішніх перемишльських шкіл (у т.ч. середньої школи № 1 ім. Я. Словацького) Анджей Мазур, один із творців паратеатру в студентському русі Польщі 1970-х років (у Люблінському католицькому університеті) та активіст руху "Солідарність" у Куяві, нині поет, публіцист та еколог. Згаданий вище пам'ятник Адаму Міцкевичу в Перемишлі довгі роки залишався культовим місцем для різних незалежних ініціатив.
Вже згадана вулиця Матейки також є цікавим прикладом концентрації смислів і символів з історії міста, зафіксованих у долях його мешканців. На його вершині, трохи нижче замку, височіє самотній високий обеліск, історія якого сягає мало не часів останніх Ягеллонів - легендарний символ ефективної оборони міста від татарських набігів. Раніше, до війни, вона мала назву "Пташина" і була однією з найстаріших вулиць. Невелика (всі вони такі в Старому місті), розташована біля замку, вона має 13 номерів, але майже під кожним з них відбувалася якась важлива подія або жили цікаві люди. Окрім вже згаданої Аліси Внуровської, тут жив легендарний Маріан Строньскі - один з найвидатніших польських художників 20-го століття. Сусідство із замковим пагорбом зумовило створення ним багатьох чудових пейзажів Перемишля, краєвидів старих вулиць, частин замку, красивих каштанів і лип. На терасі свого будинку художник зафіксував на полотнах кубістичні краєвиди Засяння. По сусідству мешкав Казимир Цешинський, останній президент довоєнного "Сокола", Збіґнєв Кухцінський, перший президент (і співзасновник) перемишльської філії львівського Товариства шанувальників старовини, а по сусідству ріс Артур Єндрух, згодом начальник воєводської міліції. Також на вулиці Матейки сьогодні проживає голова Перемишльської міської ради Богуслав Залещик - нащадок одного з перемишльських Орлонів. З будинку на цій вулиці у 1986 році велося незалежне мовлення підпільної радіостанції "Солідарність". На вулиці Матейки також розташовані дві християнські церкви різних конфесій. А на самому початку вулиці, в котеджі з красивим дерев'яним балконом, який похилився під вагою століть, жив пан Еміль Сіара, який разом зі своєю родиною під час німецької окупації переховував кілька єврейських родин в Уйковіцах біля Перемишля, врятувавши їх від смерті.
Тут більше схожих вулиць, місць і людей. Архітектура такої старовинної міської вулиці, зазвичай поєднана з пам'яттю поколінь людей, які там жили, має неповторний, сентиментальний шарм якогось таємничого, нерозгаданого минулого, який з часом стає все більш значущим.
Текст Марека Кухцінського
