8 березня 1968 року. у Варшавському університеті розпочалися студентські страйки у відповідь на зняття "Дзядів" Адама Міцкевича з афіші Національного театру. Вони вимагали припинення репресій, солідаризувалися з письменниками та вимагали дотримання Конституції Польської Народної Республіки. Робітничі активісти, міліція та ОРМО втихомирювали студентів на Краківському передмісті та подвір'ї Варшавського університету. Було заарештовано 45 осіб, серед яких Кароль Модзелевський, Яцек Куронь, Ірена Ласота та інші.

Інсценізація алюзійно написаного "Святвечора" зачарувала глядачів. - З певного моменту виступу кожне слово зустрічалося оплесками. Це була зухвала реакція на насильство", - сказав Густав Голоубек, який зіграв Конрада-Густава.

Боротьба за свободу слова, мистецтва та громадянські права була рушійною силою тогочасної молоді. Їм набридло жити в країні страху, цензури та маніпуляцій. Незважаючи на те, що їм було що втрачати, студенти виступили проти узурпації ПЗНР. "Репресії проти студентів, які протестували проти ганебного рішення про заборону експонування виставки Дзяди в Національному театрі, є явним порушенням статті 71 Конституції. Ми не дозволимо позбавити себе права захищати демократичні та незалежницькі традиції польського народу. Ми не будемо мовчати перед обличчям репресій", - написали студенти у резолюція прийнята 8 березня 1968 року.

Одним з перших міст, де молодь організувала акції солідарності на підтримку варшавських студентів, став Перемишль. 

На дошці оголошень у Механіко-електричному технікумі в Перемишлі 12 березня близько 10 години ранку була вивішена листівка з наступним текстом: "Увага: 12 березня 1968 року о 17 годині організовується мітинг солідарності зі студентами, які борються у Варшаві. Просимо студентів міста Перемишль взяти участь у заходах біля пам'ятника А.Міцкевичу".

Дійсно, близько 17.50 до пам'ятника прибула група молодих людей, переважно учнів гімназії імені Юліуша Словацького, які демонстративно знищили 10 примірників радянської газети "Комсомольская правда", придбаних спеціально для цієї мети, розірвавши їх на шматки та спаливши. У звіті СБ про цю демонстрацію (написаному лише в липні) повідомляється, що близько 19.30 група з приблизно 30 студентів прийшла до пам'ятника зі смолоскипом. Старшокласники повинні були підняти вигуки "Хай живе Міцкевич", "Хай живе студентство Варшави" та "Хай живуть Дзяди". Після цього, згідно з повідомленням СБ, молодь заспівала державний гімн і розійшлася по домівках. Наступного дня співробітники СБУ вилучили написи та крейдяні малюнки, зроблені Зеноном Зегаром на постаменті пам'ятника та стінах прилеглих будівель. На самому пам'ятнику з'явилося гасло "За москалів", а в інших місцях - карикатури на Мечислава Моцара та гасла "Геть Моцара" і "На шибеницю з Моцаром" (Джерело: Богуслав Клещинський, ІПН Жешув).

Тодішня перемишльська молодь не сприймала цей химерний світ:
агресивний і похмурий. У ньому наростав бунт, який перейшов у активні дії, коли поширилася звістка про страйки у Варшаві. Покійний Войтек Блахович разом із Зеноном Зегарським відкрутили радянську зірку з пам'ятника вбитим німцями більшовикам. Таємній поліції не вдалося вийти на їхній слід.

Наймолодшим організатором березневих страйків 68-го року був перемишлянин Анджей Мазур. Його досьє на людей, над якими працює СБ, констатує він: "3.11.1968 р. [Анджей Мазур], перебуваючи в клубі "Фенікс" при Молодіжному культурному центрі в Перемишлі, запропонував організувати мітинг на знак солідарності зі студентською молоддю. Потім, 3.12.1968 р., брав активну участь у спробі організації мітингу біля пам'ятника А. Міцкевичу в Перемишлі".

Сьогодні Анджей Мазур згадує:

Ще одна річниця березня 1968 р. На мою думку, комуна впала саме тоді, а не в серпні 1980 р. в період "Солідарності".

У березні 1968 року молодь звела нанівець керівну роль партії, тому комуна більше не мала продовження в наступному поколінні! Соціалізм у тому вигляді, в якому його сповідувала Польська об'єднана робітнича партія, програв.

Так само я ніколи не вірив у казку про "хамів" і "жидів", Натоліна і Пулавів. Це була, врешті-решт, єдина партія. Молодіжні протестувальники нівелювали партію в цілому, не переймаючись її більш-менш реальними чи тактичними фракціями. Зрештою, вона не мала про них жодного уявлення.

І це досі драма сиріт комунізму. Вони не можуть повірити, що були комуністами і програли. Чи то вони прикидалися більшими "демократами", чи то більшими замордистами. Вони програли цивілізаційно.

Сьогодні, як і тоді, у 1968 році, я слухаю Еріка Клептона!

6 березня 2018 року. Парламент Польщі ухвалив постанову про вшанування 50-ї річниці студентських демонстрацій у березні 1968 року Березень 68-го

Текст Марти Олійник

Логотип вшанування пам'яті про березень 68-го року в Перемишлі